Опис досвіду роботи

Формування соціальної компетентності школярів на уроках історії

Актуальність теми:

 В українській освітній практиці стала  актуальною нова ідеологія освіти, що пов’язана з компетентнісним підходом. Цьому процесу сприяли  масове поширення та використання інформаційних технологій, підвищення  вимог до рівня освіченості, професіоналізму й конкурентоспроможності молодої людини. Випускники шкіл мають бути  здатними до неперервної професійної освіти, самопізнання, саморозвитку та самовдосконалення. Тому важливим завданням для школи є створення й послідовний розвиток системи цільової соціалізації, яка б забезпечувала  формування у випускників комплексу рис соціальної адаптованості. Безперечно, майбутнє значною мірою залежить від того, наскільки успішно молоде покоління спроможне осмислити та засвоїти загальнонаціональні ідеї та інтереси, втілити їх у життя.

      Важливість теми обумовлюється:

-  необхідністю духовного відродження та формування у молодого покоління моральних пріоритетів та поваги до загальнолюдських цінностей на основі історичної пам’яті;

-  суспільним замовленням щодо підготовки молодої особистості, здатної до самостійної орієнтації й адаптації в умовах викликів сьогодення та свідомої участі у суспільному житті держави.

Особливо актуально ці питання постають в Україні сьогодні, бо в умовах соціальної нестабільності молодь стає акумулятором певних суспільних рухів, активним учасником, а часто й заложником політичних інцидентів.

        Основна ідеї досвіду:

     Соціальна компетентність визначена різновидом ключових компетентностей, які формуються всією системою шкільної освіти. Обгрунтованими складовими соціальної компетентності є:

-                    знаннєвий (когнітивний) компонент (володіння знаннями змісту компетентності);

-                    мотиваційний компонент (готовність до прояву компетентності);

-                    ціннісно – смисловий компонент (ставлення до змісту компетентності та емоційно вольова регуляція процесу і результату реалізації компетентності);

-                    поведінковий компонент (досвід прояву компетентності в різноманітних стандартах та нестандартних ситуаціях).

 Основна ідеї досвіду реалізується шляхом  вирішення  таких першочергових завдань:

-         формування в учнів стійкої мотивації до вивчення історії;

-         організацію на уроці продуктивного, осмисленого, безперервного процесу пізнання;

-         створення умов на уроці для ефективного засвоєння програмового матеріалу завдяки  насиченій розумовій зацікавленості процесом навчання;

-          розкриття творчих здібностей учнів, формування вмінь виносити раціональне судження щодо запропонованої точки зору або моделі поведінки;

-         підвищення загальнокультурного рівня учнів як повноправних членів соціуму та активних учасників соціальних процесів;

-         розвиток у школярів загальнодидактичних та спеціальних умінь, важливих для саморозвитку та самореалізації.

Науково-теоретична база досвіду: 

        Велику увагу формуванню соціальної компетентності приділяв

В.О. Сухомлинський. Досить широко це питання висвітлено ним в таких творах як: «Виховання справжнього громадянина». Вимоги до вчителя чітко окреслені педагогом у його праці « Серце віддаю дітям». Приділяли увагу цьому питанню К.Ушинський у творі « Людина як предмет виховання» та А.Макаренко «  О  некоторых  проблемах  теории  и  практики  воспитания»

  Серед сучасних українських дослідників, які тією чи іншою мірою торкались зазначеної проблеми, слід назвати  В. Андрущенко та його працю «Сучасна соціальна філософія»,. Багато уваги приділено питанню соціалізації такими науковцями як В.Кульчицький, В. Кремінь, С. Кримський, І. Курас, А.Лой, В.Литвин, В. Піча, В. Вашкевич, В. Жадько. Для висвітлення даної теми велику роль відіграють методичні й наукові розробки К. Баханова «Сучасна шкільна історична освіта: інноваційні аспекти», Ф. Левітаса, О.Мокрогуза, С. Терно, О. Косогової, О Пометун  та  Г. Фрейман  («Методика навчання історії в школі») та інші. Структуру соціальної компетентності чітко визначено в праці науковців Н. Саженої та Т. Кондратової « Развитие социальной компетентности подростков в общеобразовательной школе».
          Спрямованість освіти на виховання соціально активної особистості закріплені в базових нормативно – правових актах, які координують роботу освітніх закладів. Так в  законі України « Про Освіту» метою освіти визначено «всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору». Наголошує  на важливості цього питання і Державна національна програма « Освіта». («Україна ХХІ ст.»), в якій зазначено, що головна мета національного виховання – набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян Української держави. Визначено головним завданням підготовки соціально адаптованого випускника школи і в Національній доктрині розвитку освіти: «Головна мета української системи освіти — створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формувати покоління, здатні навчатися упродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства». Соціальна компетентність віднесена до ключових  і в  Державних стандартах базової й повної загальної освіти ( затвердженими 2004 р., 2013р.) та в змісті Державних вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учнів, де визначається головною « здатність особистості продуктивно співпрацювати з партнерами у групі та команді, виконувати різні ролі та функції у колективі».

Структура діючих навчальних програма  орієнтує педагога на те, що учень має розуміти, пояснювати, висловлювати, характеризувати, обґрунтовувати, оцінювати тощо. Це  свідчить про важливість формування у сучасних школярів соціальної компетентності. Ці вимоги зазначені і в критеріях оцінювання навчальних досягнень учнів з історії.

         Для реалізації завдань соціалізації учнів використовую сучасні педагогічні технології. Найефективнішими серед них вважаю такі: технологія інтерактивного навчання (Дж. Шерман, Г.Фріц, С.Ренегар, Дж. Фредерік, М.Сілберман, О.Пометун, Л.Пироженко, Т.Ремех); проектна технологія  (В.Гузєєв); технологія колективного взаємонавчання (О. Рівін), технологія проблемного навчання (Дж. Дьюі, М.Махмутов, Т.Ільїна, Г.Вернер, В.Окоп, А.Матюшкін, П.Підкасистий); ІКТ -технологія  (А.Єршов); технологія розвитку критичного мислення ( О. Митник); ігрова технологія.
 Практична реалізація завдань щодо соціалізації сучасних школярів вимагає від учителя різнопланового арсеналу форм, методів та прийомів роботи, поєднання традиційних та інноваційних ідей, технологій і методик навчання.
Технології реалізації ідеї:

Реалізуючи основну ідею досвіду, керуюсь словами мудрого українського педагога В.О. Сухомлинського : « Ми маємо справу з найскладнішим, безцінним, найдорожчим, що є в житті, - з людиною. Від нас, від нашого вміння, майстерності, мистецтва, мудрості залежить її життя, здоров’я, розум, характер, воля, цивільна та інтелектуальна свобода, її місце і роль в житті, її щастя».

У своїй діяльності як учитель – предметник  застосовую методи всеохоплюючого впливу на дитячу особистість для розвитку саме соціальної компетентності. Розумію,що соціальна компетентність включає три найважливіші аспекти: інформаційний, ціннісний, поведінковий. Інформаційні складові соціальної компетентності розвиваю шляхом організації  самоосвітньої діяльності школярів,  створення умов для їх саморозвитку. Безумовно, основою соціальної компетентності є ціннісний аспект. Тому на уроках історії звертаю увагу дітей в першу чергу на моральний контекст усіх історичних явищах та подіях. Для формування поведінкових аспектів соціальної компетентності найбільш продуктивними вважаю  активні та інтерактивні методи організації навчально-виховного процесу.

Опрацювавши літературу з даного питання, спрямовую свою роботу на реалізацію таких компонентів соціальної компетентності:

Особистісний компонент

Працюючи над реалізацією досвіду, глибоко усвідомила, що успішний розвиток суспільства визначається, перш за все,  підготовкою освічених, високоморальних та практичних людей, здатних до конструктивної плідної співпраці які мають глибоке відчуття відповідальності за долю держави, її розвиток та процвітання. На сучасному етапі на перший план виступає людина як особистість, тому  саме особистісний компонент соціальної компетентності вважаю надзвичайно важливим. Плануючи структуру уроку зміщую акцент у бік власної творчої імпровізації взаємодії з учнями. Розумію, що дитина розвиває свою індивідуальність у спільному вирішення творчих завдань, коли максимально залучається її життєвий досвід, а отримані знання набувають перетворень. Основними формами роботи на цьому етапі   стають групові та індивідуальні. Поряд з цим значне місце посідають дискусії, рольові ігри, розігрування та моделювання ситуацій, обмін думками. Впевнилася, що особистісний компонент соціальної компетенції направлений на формування таких основних чинників: соціальної відповідальності; емоційної стійкості; соціабельності; особистісної активності; адекватної самооцінки; вольового контролю; упевненості у собі; толерантності; мотивації досягнення успіху.

         Для успішної реалізації цих завдань використовую такі ефективні інтерактивні вправи: « Моє ставлення до історичної події», « Якби я жив в епоху середньовіччя», « Дай мудру  пораду», « Так – ні», « Вірю – не вірю», « Якби я….», « Незакінчене речення»,  « Занурення в проблему», « Коло середніх розмірів» ( додаток 1).  Наприклад, на уроці історії в 7 класі доцільно використовую вправу « Дай мудру пораду», коли учні співставляють та аналізують матеріал і дають пораду княгині Ользі щодо виходу із ситуацій, які історично склались на той час. На уроці в 9 класі використовую вправу « Уяви себе Наполеоном», де діти дають оцінку діяльності правителю, уявляючи себе на його місці.

 Особистісний компонент передбачає реалізацію інтегрованого проблемно – пошукового та розвивального підходів. Завдання вчителя повинні бути глибокими , аналітичними за характером.

Тісно між собою пов’язані особистісний та діяльнісний компоненти соціальної компетентності.

Розумію, що діяльнісний компонент включає такі важливі уміння та навички школярів, які мають реалізуватися під час проведення уроку, а саме:

Уміння:

·        формування умінь аналізувати ситуації взаємодії людей;

·        правильно оцінювати вербальну та невербальну експресію у взаємодії з іншими людьми;

·        передбачити наслідки діяльності та поведінки своєї  та інших;

·        логіка соціальної взаємодії.

Навички:

·        конструктивної взаємодії з оточуючими;

·        комунікативного контролю;

·        товариськості;

·        організації продуктивної, соціально – орієнтованої діяльності.

Історія надає багато можливостей для розвитку вражаючих за своєю суттю суперечливих питань. Як приклад згадаємо фашизм. Нація занадто впевнена в своїх правах, уражена хворобою жорстокості, створює ситуації, скажімо, голокост, які, здається, ігнорують реалії. І щоб молодь засвоїла уроки історії і не повторювала її найбільш жахливих сторінок, вчителеві слід докласти багато зусиль для розуміння учнями обставин, що зумовлюють подібні явища. Найефективнішими формами роботи на таких уроках стають ті, які відповідають технології розвивального навчання та критичного мислення. Важливого значення  надаю змісту запитань для обговорення, які пропонуються учням. Наприклад:

·        що штовхнуло людей до подібних дій?

·        якими почуттями вони керувались ?

·        хто не залишається осторонь і чим ці особи вирізняються серед інших людей?

·        чи зміг би ти вчинити інакше?

·         як би ви поводились за таких обставин?

·         чи можуть такі події повторитися?

У процесі вирішення конфліктних чи суперечливих ситуацій доречним є метод « Незакінчене речення». Наприклад, «Мені дуже прикро, що….», « На жаль я…..», « Чи зміг би я….». Доцільними на таких уроках є  метод  інверсії ( обернення) і метод емпатії ( особистої аналогії).( додаток 2).

Велике значення на уроках історії приділяю ігровому методу навчання, який використовується поряд з іншими видами навчальної роботи: гра « Реставрація», « Знайди помилки», « З вуст в уста», « Аукціон імен», « Історичний ланцюг» та інші. Крім того, широко застосовую такі форми роботи, як « інтерв’ю», « написання есе чи статті - твору», « дистанційний історичний диктант» ( додаток 3).

Широке поле для аналітичної діяльності як на репродуктивному, так я на прогностичному рівнях представляє робота з історичними джерелами, орієнтованих на побудову суспільної моделі або на осмислення альтернатив історичного розвитку.

Не менш важливою складовою соціальної компетентності виступає когнітивний компонент, який включає:

·        знання про сутність, структуру, функції соціальної компетентності, девіантної поведінки;

·        знання про якості особистості, що дозволяють успішно соціалізуватися в суспільстві, наявність і рівень розвитку їх у себе;

·          знання про способи взаємодії людей у суспільстві.

Для успішної реалізації когнітивної складової застосовую такі форми роботи які розвивають у школярів вміння аналізувати та оцінювати, інтерпретувати зміст історичних фактів. Розвиваю вміння оцінювати, порівнювати, пояснювати , визнавати та сприймати різноманітність поглядів. Надзвичайно важливо навчити учня давати історичну характеристику подіям, явищам, історичним діячам. З цією метою доречно використовую ІКТ – технології, технології проблемного навчання та метод проектів та вправи « виключення понять», « логічність» ( додаток 4), « висловлювання думки іншими словами», « алгоритм Цицерона ( додаток 5).

Така діяльність учителя дає можливість зрозуміти суть процесу чи явища, формувати понятійне мислення яке виступає показником розвитку особистості й водночас рівень оволодіння ними загальнонавчальними вміннями.

Надзвичайно важливим компонентом в формуванні соціальної компетентності є також і морально – ціннісний який включає:

·          наявність життєвих орієнтацій і цілей.

Адже вчитель повинен навчити дітей вирішувати найважливіші завдання щодо формування вмінь школярів знаходити причини та наслідки події, явища, розглянути їх під різними кутами зору, поєднати кілька ідей для вирішення нової ситуації, робити висновки щодо адекватності певної ідеї. З цією метою підбираю такі завдання які спонукають учнів у пошуку особистого значення у темі, пригадування прикладу з власного життя, зіставлення порівняння ідей, знаходження аргументів на підтримку зайнятої учнем позиції, висунення власної гіпотези розвитку подій. Розумію що при вивченні історії важливим є не стільки запам’ятовування фактів, стільки розуміння контекстів та наявність своєї точки зору у кожного учня. Доцільно використовую розмаїття вправ які спонукають учнів розмірковувати, обдумувати, порівнювати : « якби……то……», « для мене важливо…», « якби я міг…». Переконалася, що ефективним є такий метод як написання резюме до уроку.( додаток 6 )

          Вважаю, що великий вплив на формування моральних ідеалів школярів відіграють уроки вивчення культурної спадщини українського народу,( проведення музейних уроків заочних та віртуальних подорожей та екскурсій, занурення в історичне минуле нашої держави) виконання завдань на формування громадської активності( акції, рейди, шевство). У формуванні соціальної компетентності школярів набувають нестандартні форми уроків: уроки – зустрічі, проекти, веб – квести, урок – диспут, урок – аукціон, урок – діалог, урок – співчуття.            

Результативність представленого досвіду:

      Результативність досвіду можу підтвердити позитивною динамікою рівня розвитку компетентності учнів про що свідчать позитивні показники участі учнів в інтелектуальних і творчих змаганнях. Життєтворче спрямування вивчення історії, застосування інтегрованого формування предметних компетентностей сприятиме:

·          розвитку пізнавальної активності;

·          розумінню конкретного історичного часу через призму особистості;

·          розвитку самоорганізації, самовираження, самовизначення учнів у навчальній діяльності;

·          формуванню комунікативної, соціально адаптованої особистості;

·          формуванню прогностичних життєтворчих здібностей;

·          життєвим досягненням учнів (особистому щастю, соціальному статусу, самореалізації)

Отже, соціалізації учнівської молоді сприяє використання в навчальному процесі насамперед інтерактивних, дослідницьких методів організації пізнавальної діяльності школярів, які обумовлюють розвиток комунікативних, організаційних здібностей, навичок критичного мислення, прийняття рішень, а також почуття відповідальності за їх результат.

Бібліографія

1.Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. Курс лекцій. Видання 2-е, виправлене й доповнене. — К.: Генеза, 1996. — 367 с.

2.Баханов К.О. Сучасна шкільна історична освіта: інноваційні аспекти. Монографія. — Донецьк: Юго-Восток, 2005. – 384 с.

3.Пометун О.І., Фрейман Г.О. Методика навчання історії в школі. - К.: Генеза, 2006. — 328 с. 

4. Мокрогуз О.П. Інноваційні технології на уроках історії в школі.- К.: Генеза, 2006.- 191 с.

5.Вашкевич В.М. Формування та розвиток історичної свідомості в період суспільних трансформацій. – К.: Інститут вищої освіти АПН України, 2007. – 22с.

6. Піча В.М. Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник  для навчальних закладів освіти України. – К.: Каравелла, 1999. – 328с.

7.Постанова Кабінету Міністрів про затвердження Державного стандарту бізової і повної загальної освіти. Від 23.11.2011 - №1392.

                                                           

Додатки

Додаток 1.

« Коло середніх розмірів» - це вільна бесіда протягом 10-30 хвилин, яку проводять для підготовки учнів до моменту підсумування того матеріалу, що вважають найбільш важливим, коли учні діляться одне з одним розумінням та зв’язками або називають питання та сумніви, які викликає у них новий матеріал. Завдяки своїй структурі ця вправа дає можливість говорити та бути почутими та оцінювання та обговорення відповіді.

Учитель називає основні тези заданої теми. Учні дають свої відповіді на основні питання. Після виголошення  п’яти – шести відповідей настає фаза пригадування, коли учні пригадують усе,що  почули. Фаза, коли учні діляться одне з одним думками, та фаза пригадування постійно чергуються, зазвичай по три рази.

Додаток 2.

Метод емпатії ( особистої аналогії). Застосовують у навчально – виховному процесі якщо впроваджують інсценізацію, елементи змагальності, театрального дійства. Театралізована дія розгортається тоді, коли дитина бере на себе певну роль. Діє в її межах, вчиться планувати свої вчинки на кілька кроків уперед.

Додаток 3.

Вправа «Логічність». Учневі пропонується завдання з двома пов’язаними між собою категоріальними судженнями і висновок – підсумок. Висновки частково подаються логічно, а в ряді випадків свідомо, помилково. Необхідно визначити, які висновки правильні, а які помилкові.

Додаток 4.

« Алгоритм Цицерона»

Алгоритми можуть бути різними, наприклад, « факт – причини, привід – супутні події», « хто – що – навіщо – як - коли». Такі вправи дисциплінують і поглиблюють мислення.

Додаток 5.

Метод написання резюме до уроку.

Застосовується на етапі підведення підсумків та узагальнення. Діти записують яке вміння вони отримали на уроці  та записують це у формі резюме.